«Вірші – це невеликі уривки мого життя, які відкладаються не лише в пам’яті, а й на папері», - пише Ірина Приємська, студентка природничо-географічного факультету.
Знайомтеся із творчістю молодої поетеси Ірини Приємської та її душевними творчими роботами «Україна єдина» і «Тобі, мамо!».
Україна – єдина
Не скажу, що легко нам зараз жити,
В тяжкий час бруд ввесь не відмити.
Війна пройшла так неочікувано, гостро,
Спалюючи за собою дружби мости, так просто?!
Сестра-Україна
Стоїть на колінах…
Не правда – ми єдність, ми сила,
Пам’ятаймо : Україна – єдина!
Не маємо права паплюжить, ганьбити,
Розірвати на шмаття, зовсім не любити.
Ми діти однієї Матінки-землі!
Оглянімось навколо, ми не одні!
Братерські країни на поміч вже йдуть,
В той час як Східні землі гудуть,
Як плачуть матері, жінки і діти,
Від горя не знаючи де себе подіти!
І фрази страшні для батьків – «Ваші діти – Герої!»
Наповнені болем, бідою страшною!
Рідні не вернути Героя…
А далі як жити? Ставати до бою?
В надії за правду ми всі помремо,
Право голосу не маємо… Чому саме так живемо?!
За роки гніту та ганьби
Міцніли у клешнях боротьби!
Тож зараз ми — один народ,
Що має жити без турбот,
Не йти заради щастя проти брата,
Де гріє теплом рідна хата!
Я хочу аби підступності в державі не було,
Аби сіяти в душі доброти зерно,
Аби у наших хатах і серцях мир почав панувати,
Щоб нарешті почали спокійно ми спати!
***
Тобі, мамо!
Найтяжчий труд – це сльози бачить мамині,
Коли вона зажурена сидить у тишині
Не знає чим пожаліть і чим зарадити,
Аби дітей своїх усміхненими бачити.
Вона – людина найдорожча у житті,
Для тата, брата і рідні…
Допомогти згадати найдорожчі миті
Лиш зможуть наші матері!
Пишаймось ними, і любімо їх,
Чужих шануймо як своїх,
Бо в кожного своя є мати
І це ми маєм пам’ятати!
Тобі, матусенько рідна, вклонюсь я доземно,
За затишок й ласку, дякую як землю…
Губами гарячими поцілую в посивіле волосся
Пишне і тепле, таке як колосся!
За роки турботи, недоспані ночі,
За науку, терпіння, сльозами наповнені очі.
Я дякуватиму вічно, а зараз пробачити прошу,
За крики і сварки, за все перепрошу.
Дякую, мамо, що життя мені подарувала,
Мої дурниці й пустощі вічно пробачала!!!
