Літературний конкурс «Нові імена в літературі»

«Вірші – це невеликі уривки мого життя, які відкладаються не лише в пам’яті, а й на папері», - пише Ірина Приємська, студентка природничо-географічного факультету.

Знайомтеся із творчістю молодої поетеси Ірини Приємської  та її душевними творчими роботами «Україна єдина» і «Тобі, мамо!».

 

Україна – єдина

Не скажу, що легко нам зараз жити,

В тяжкий час бруд ввесь не відмити.

Війна пройшла так неочікувано, гостро,

Спалюючи за собою дружби мости, так просто?!

Сестра-Україна

Стоїть на колінах…

Не правда – ми єдність, ми сила,

Пам’ятаймо : Україна – єдина!

Не маємо права паплюжить, ганьбити,

Розірвати на шмаття, зовсім не любити.

Ми діти однієї Матінки-землі!

Оглянімось навколо, ми не одні!

Братерські країни на поміч вже йдуть,

В той час як Східні землі гудуть,

Як плачуть матері, жінки і діти,

Від горя не знаючи де себе подіти!

І фрази страшні для батьків – «Ваші діти – Герої!»

Наповнені болем, бідою страшною!

Рідні не вернути Героя…

А далі як жити? Ставати до бою?

В надії за правду ми всі помремо,

Право голосу не маємо… Чому саме так живемо?!

За роки гніту та ганьби

Міцніли у клешнях боротьби!

Тож зараз ми — один народ,

Що має жити без турбот,

Не йти заради щастя проти брата,

Де гріє теплом рідна хата!

Я хочу аби підступності в державі не було,

Аби сіяти в душі доброти зерно,

Аби у наших хатах і серцях мир почав панувати,

Щоб нарешті почали спокійно ми спати!

***

Тобі, мамо!

Найтяжчий труд – це сльози бачить мамині,

Коли вона зажурена сидить у тишині

Не знає чим пожаліть і чим зарадити,

Аби дітей своїх усміхненими бачити.

Вона – людина найдорожча у житті,

Для тата, брата і рідні…

Допомогти згадати найдорожчі миті

Лиш зможуть наші матері!

Пишаймось ними, і любімо їх,

Чужих шануймо як своїх,

Бо в кожного своя є мати

І це ми маєм пам’ятати!

Тобі, матусенько рідна, вклонюсь я доземно,

За затишок й ласку, дякую як землю…

Губами гарячими поцілую в посивіле волосся

Пишне і тепле, таке як колосся!

За роки турботи, недоспані ночі,

За науку, терпіння, сльозами наповнені очі.

Я дякуватиму вічно, а зараз пробачити прошу,

За крики і сварки, за все перепрошу.

Дякую, мамо, що життя мені подарувала,

Мої дурниці й пустощі вічно пробачала!!!