Нові імена в літературі: Віталія Прокопчук «Акація» та «Моя душа»

Поезія – це гармонія із самим собою та навколишнім світом. Вона руйнує стіну нерозуміння, зла, ненависті.

Душевна краса – це саме та краса, що врятує світ. Вірші – це ніби цвіт акації, який пробуджує красу, аромат та жагу до життя!

Отже, знайомтесь із творчістю студентки історичного факультету (IV курс, 43 група) Прокопчук Віталії та її поезією «Акація» та «Моя душа».

Акація
Біля долини, цвіте акація - донині,
Квітує цвітом, ароматом та задоволенням багатим,

Все чула й бачила вона , життя проходило щодня,
Хтось біг вперед, а хтось - назад,
Комусь везло, комусь - ніяк,

Хтось жив, творив і працював ,
Хотів медалей, не здававсь!
Змінилось все, і люди ті...
От, і зелена хатка - в дні!
Минуло все, життя бреде,але акація цвіте,
Цвіте, цвіте і буде цвісти,
І як акорди піаніста,
Все гратимуть - шедеври чисті.
На щастя люду, на добро,
Росте акація давно!

******

Моя душа

Так хочеться поринуть - вдаль,
Пташиний спів, несе - печаль.
Моя душа - це крихта в морі,
Яка несе ковток любові.
Добра і радості - блакить,
Чарівну,пристрасну мить.
І романтична, і чудна,
Буває , часто запальна.
Грайлива, ніжна, мов пташина,
Яка стрімкою хвилею лине.
Буває - зла, сварлива, горда,
Але така вона - голодна!...
Їй сонця трішки і тепла,
І лише тоді вона - смішна...
Немов лебідонька у ставка,
Крекоче, горнеться - вона.
Полинуть хоче - в даль прекрасну,
Де там життя дарує щастя.